вірші

Я п’ю вино густе – його дарують рими,
Безжально вичавки жбурляю у вікно.
Та що їм цей політ? Вертаються незримо.
Та з них не вийде вже таке густе вино,

Ця праця не з найлегших. Вона мене задушить.
Із крові, не зі слів струмує цей фонтан.
І щось мене веде, я твердо знаю: мушу
Писати. Знаю, мушу наркотик цей ковтать.

Мене зістарить час. Байдужий, швидкоплинний.
Мене зістарить біль. Його глибинна суть.
І те, що я страждаю й у щасті щохвилинно.

І те, що я в собі трагедію несу –
Оце і є вино, його шляхетний трунок.
Це долі чи недолі найкращий подарунок.