вірші

Вже віночок коси
Наша донька підтримує гребенем.
А до тебе ген-ген...
І нема ні словечка від тебе.
До потічка піду,
Щоб зорю, ніби друга, зустріти,
Ні вгорі, ні внизу
Зір немає, лиш хвилі та вітер.
Ти ж так прагнув колись
Повернутись до срібного плеса.
Чи мілка ця вода?
Чи потік завузький для весел?