вірші

Вже небуденного не буде –
Здається світ мені пустим.
Хоча повсюди – люди, люди
І дріб’язкових пліток дим.

В серпневій ночі гасне літо,
Ковзнувши по моїй судьбі.
Та й цим промінчиком із світла
Я, все ж, завдячую тобі.