вірші

Все заплуталось до неможливого.
Літери з нитками думок
Обірваними, та
Безнадійно шукати кінці,
Щоб зв’язати...
Рядки стали, немов шлагбауми
На дорозі до розуміння подій.
Строфи, немов цеглини,
Намертво схоплені розчином
Болю на сльозах...
То це і є ті стіни,
Які я зводжу до знемоги
Зів’ялим стеблом
Повислого від спекоти тіла?
Це – глина – цеглина.
Глина, обпечена, як моє тіло.
Тверда, як мої від болю
Стиснуті губи...
Неможливість можливого –
Оце і є страждання...