вірші

Віха

Настане день і я побачу Бога.
Вітаю радісно щодень тебе, Ярило!
Крутий узвіз – то є моя дорога,
Яку дощі осінні перерили.

Душа язичницька від предків прилетіла
І прижилася у мені навік.
Язичницьким зробила моє тіло,
І гордим дух, і погляд з-під повік.

Смарагдовий танок гільців і віх,
Найбільше свято – юности віконце.
Хіба то вже такий великий гріх –
Деревам поклонятися і сонцю?

Так пахне світ, щось шепче річка повна,
Цілує ноги теплий ялівець...
Чи може бути істина гріховна,
Що це природа – усьому вінець?

Віки пливуть, а глина – ота сама.
Вода та сама, сонце і зело –
Якщо я навіть із ребра Адама –
Ребро Адама глиняним було.

* Віха – обрядове свято Зеленої неділі.