вірші

Ваше рідне обличчя
на темному фоні стіни
У німому кутку, там,
де мусила б бути ікона.
І віднині я буду молитись на нього до скону.
Милостивий мій Бог,
нелюбов’ю мене не карай.
Мої сльози – то зорі серпневі,
що падають вниз.
І малюють розмиті
прозоро-сумні акварелі.
Зараз краще мовчати.
Тріщатимуть фрази, мов хмиз
у багатті, що ми
запалили на річці Орелі.