вірші

В час, коли затихають машин кавалькади
І тролейбусів гомін далеко гуде,
І прозорого місяця грізне свічадо
До подушки м’якої мені упаде –

В час той бачу тебе. Ти проходиш крізь стіну,
Ти сідаєш у крісло глибоке й тоді
Мої вірші виходять з рожевої піни
І якась відчайдушність у їхній ході.

Маєш зовнішність Бога і очі пророка,
І кімнатної пальми, прикрившись вітьми,
На відсутній твій погляд крізь призму пороку
Невідступно дивлюся з німої пітьми.