вірші

У мові старої абхазки
Вчуваючи мову свою,
У погляді бачу я ласку, –
І усмішку їй віддаю.

Нам затишно, тепло і гарно.
Ми рідні. На тому й стою.
І лащиться небо безхмарне
У цьому земному раю

А поруч сміються щасливо,
Хто нам найдорожчий – сини.
Моє ще малесеньке диво,
Її – що не вийшов з війни.

Він в неї пірнув з головою.
За батьком. Не мав двадцяти.
І дивляться схожії двоє
Із покуття. Замість святих.