вірші

Ти – моя вічна печаль,
Вічна печаль, моя, знаю,
Що буде так вічно.
З раю прадавнього
Райськії птахи кричать.
Все про печаль,
Так надривно і так архаїчно.

Можна сказати собі,
Що ти зовсім не той.
Можна повірити в це
Хоч заради спасіння.
Кожну комашку
Колись порятовував Ной.
Кожну тварину,
І кожне стебло, і насіння.

Можна сховатись,
Світ за очі бігти, але
Де я сховаюсь від себе
В цій голій пустелі?
Не проростає
Надії зернятко мале
Жодної ночі
Під склепом бетонної стелі...