вірші

Туди-сюди на гойдалці життя
Гойдаюся, немов мале дитя.
Проміння сонця більше ріже очі.
Вони болять, бо я ще – не сліпа.
До серця кожен сумнів прилипа.
І душить те, втекти від чого хочу.

Дрібниця кожна все гостріш болить.
Наповнюється щемом кожна мить.
Я розумію – то життя минає.
Уже позаду щастя і любов,
І я, мов народилася ізнов,
Бо що попереду – нічого ще не знаю.

Розгублена й спустошена – то я?
І лиш болить, болить душа моя.
Нічого від життя вже не чекаю.
І, все-таки, когось іще молю,
Щоб врятував він душеньку мою...
Гойдаюся, гойдаюся... Літаю?