вірші

Цей чоловік найбільше любить сніг.
Він зводить в абсолют білизну його холодного тіла,
Його вражає незворушний спокій,
Коли він вже лежить на землі,
І нерозгадана невідомість, коли сніг падає.
Яким він ляже – жорстким, пухнастим,
Чи, як то буває: з почуттями,
Змішається чистотою своєю з чорнотою землі
І чорними сльозами буде хлюпати під ногами
Набридливо?..
Але то потім, а поки що
Сніг сиплеться, наче крейда в мазницю.
Сніг падає, мов замерзлі сльози.
Сніг іде повільно, як ходить і сам чоловік,
Бо тоді він думає.
Він найбільше любить сніг, що йде повільно,
Бо тоді йому здається, що й сніг думає,
А це він поважає найбільше.
Цей чоловік найбільше любить сніг.
І дуже-дуже на нього схожий...