вірші

Це останнє тепло завтра скипень відтисне.
Небо птаством вирує і дощами гірчить.
На діброву дивлюсь і в очах моїх чистих
Помарніле гілля синім криком ячить.
Ти втішаєш мене: будуть листяні віти,
Буде сонячний дощ із казкових країн!
Відпускаєш з руки, мов прохаєш злетіти, –
Ой, чомусь не здіймаються крила мої.
Добивалась до тебе так довго, так зречено!
Так нестримно і важко долаючи шлях...
Що ж я маю тепер? Тільки серце обпечене...
Так й куди полетить обезсилений птах?
З вишини – лише вниз, ніби камінь гарячий.
Хоч хотілося вдаль у крилатій сім’ї.
Ти хоча б зрозумій, бо хіба ж ти незрячий,
Ой, чому не здіймаються крила мої.