вірші

Три тисячі перший – цей вечір, нарешті, мине.
В три тисячі першому реві содомнім вокзалу.
Я слів тобі тих, що не знає ніхто, не сказала,
А скільки їх, скільки! – душили і рвали мене.

О, ми не останні. Це втішити має мене?
І наша розлука не перша у цілому світі.
Три тисячі перше чи соте розпечене літо,
Немов цуценят, на перон нас прощатись жене...