вірші

Тьмянів ліхтар – всі інші на грозу
Хтось вимкнув передбачливо і тихо.
Цей не скоривсь. Чекав грози, мов сміху.
І гнав від себе прип’яту лозу.

Він не скоривсь. Вогню чекав на себе.
А брили хмар і блискавок ножі
Над ним збирались спрагло, бо на небі
Вони давно вже стали на межі.

Ліхтар їх ждав. Тьмянів на вітрі вперто,
Можливо, вперше зважившись на рать.
Нескорений, чекав своєї смерті.
Він сам відчув, що мусив помирать.