вірші

Так безтурботно дощик моросив.
Дупло довбав собі глибоке дятел.
Я трохи захмеліла від роси
І вже не годна втому розігнати.
Немає сил накинуть піджачок,
Бо щось не гріє цей разок намиста,
А поруч знахабнілий їжачок
Розтрушує з-під ніг горбочок листя.
І трішки вже прив’ялилась трава,
І кропива не так смертельно жалить.
Ви плачете, мадам? Мадам, овва,
Ми ж навіть літо ще не проводжали...