вірші

Та ніщо не загасить любов цю, ніщо.
Навіть інша любов не загасить, хоч зломить коліна.
Я ж таки намагалась, і прагнула, й билась, і що?
Моє серце німіло. Душа ж іще більше боліла.

Щойно сльози утерши, поглянувши мляво в вікно,
Я побачу пітьму ще з часів молодого Гомера.
І хитається світ, в куманці захиталось вино,
Й оберемком печалі націлює в мене омела.

І закрию обличчя руками, і світ розколю.
Розглядатиму кожну частинку в віконця між пальців.
І закутаюсь дужче в одвічну самотність свою –
Я завжди замерзаю в період цвітіння акацій.

Зачепилося сонце лицем за іржавий карниз.
Бачу тінь на землі – то якась неймовірна потвора...
Та хіба ж я любила для того, щоб падати вниз?
Всупереч гравітації – падаю вгору.