вірші

Скупий пейзаж осіннього осоння,
Коли вже осінь сіра, бо стара.
І пахне полином моє безсоння,
Блукає по кутках, немов мара.

Нестримний жар розкішного багаття
Зігріє тіло, висвітлить чоло.
І озеро товстим своїм лататтям
Приспить усе, чого ще й не було...

І швидко холодів наскочить час.
Верба гіллям сльозу останню зронить.
Та мріяти ще про тепло для нас
Ніхто мені й тепер не заборонить.