вірші

Щось гнало мене на вигадану вершину,
Де я поселила тебе, немов на Олімпі.
Можливо, то була самотність,
І стан мій звався сомнамбула?
Тепер це неважливо, адже тернистий
І дернистий путь пройдено.
Моє боготворіння виявилось марним –
Вершина пуста – ти був, як Бог,
Але не Бог.
Вершина пуста,
А я не можу знайти шляху назад,
І тільки тепер розумію,
Що таке справжня самотність –
Ця порожнеча абсолютна...
Чи ж достане сил повернутися?