вірші

Щока торкнулась Вашої руки –
Холодної, спокійної, красивої.
Один за одним гасли сірники -
На вітрі. І я ледве-ледве стримую
Себе від слів, аби не закричать
Востаннє Вам, востаннє Вам, востаннє...
А замість:
– Ви дивились модний фільм?
Приречено вертаю Вас до себе
З раціональних зважених думок,
Де все земне, надійне і холодне.
Своїм незграбним, примітивним «модний»
Я акцентую, що я теж земна.
Мені чужі душі пориви важчі.
Нічого не прийшло на думку кращого,
Бо думку приголомшив дим гіркий...
Я не відчула ворога в собі.
І то даремно. Кожен – собі ворог.
А тишу налякав автомобіль –
Промчався в морок...
Початок літа – і такий кінець.
Якби ж то був хоча б якийсь початок...
Я стримуюсь, аби не закричати,
Аби злетів терновий мій вінець.
...Не закричала. Не знайшлося сили.
І тільки спогад я в собі лишила...