вірші

Ще, дякувати Богові, живу.
Радію кожній миті, мов останній,
Та все частіше думаю, чим стану?
У що перетворюсь: в золу? в траву?

Іржавію, як флюгер під дощем.
Гарцюю, мов гриваста на припоні.
Молюся личку сина, мов іконі.
Щемить душа, і то одвічний щем.

Щемить про тих, кого я так люблю.
Кого повік не зможу розлюбити.
Заради кого я так хочу жити.
Заради кого вмерла б без жалю.

Ще, дякувати Богові, живу.
Тримаюся за кожну соломинку.
Життю радію, мов дитя невинне,
І думати не хочеться, чому.

Радію, що сніжинка кружеля.
Що за вікном стривожена пташина
Стрибає поміж кущиків ожини.
Немає ягід, правда, оляля...

Що небо завагітніло якраз
Дитям чудовим райдуги барвистим.
Що я вдягла улюблене намисто,
Де є бурштин, і яшма, і топаз...

Ще, дякувати Богові, живу...