вірші

Самодицея

Тримаю яблуко, як скіпетр – королева,
Таємним запахом бентежним оповите,
Кусаю яблуко – отак кусала Єва
Своє п’янке, хрумке і соковите,

Зигзаг життя, надія, катастрофа.
Спіраль в ході нестримній пізнання.
З шматочків яблука рядки складаю в строфи
Стрибає між рядками бісеня.

Земля летить у просторі, у часі.
І я на ній звичайний пасажир.
Вуста вмочаю у гріховну чашу
З безпечною наївністю транжир.

Цей корабель космічний прямо з раю
Несе мене у пекло ачи рай.
Ні в кого місця я не відбираю,
Хоч бісеня й шепоче: відбирай.

І слава Богу, що тримає сила,
Тяжіння сила ще мене трима.
Хоча з тих пір, як яблуко вкусила,
Вже спокою ніякого нема...