вірші

Розмовляють дерева – шелестом листя,
Хвилі – хлюпанням розмовляють.
Хмари-звірі по небу ганяють,
Не маючи свого обійстя.

Все в природі живе і має душу.
Сніг повільно іде, мов людина стомлена.
Вітер – господар світу – якимсь надломленим
Голосом щось прогудів, можливо: спочити мушу...

Бійся, Людино, гніву Природи – то найстрашніше.
Страх – то найперший гріх. Та все рівно, бійся.
Замість гнівити Природу – у ній зігрійся.
Може, як прийде час, то промовить вона, що ні ще...

Ще, мов, не час тобі. Шелестом листя,
Хлюпанням хвиль, подихом вітру...
Може, й сльозину гірку тобі витре
Хмари хустинка пречиста.