вірші

Розмова

Розмова наша дивна, мов оркестр
із арф, литаврів, бубонів і скрипок...
Повне нерозуміння, ніби стрілися
неандерталець з сучасним китайцем
і розглядають золото інків –
так ми розглядаємо наші стосунки
і в кожного своя правота.
Ця розмова – лист Мьобіуса –
скільки б не рухалися до кінця,
повертаємося до початку.
Спогади – це безглуздо,
адже й минула мить – вже історія,
а історія – це міф,
красива чи, навпаки, брехня,
помножена на суб’єктивність.
І якщо вже виникла необхідність
такої розмови,
то чи не сигнал це: розбігайтеся,
оголосивши одне одному,
як спартанці самнітським послам:
«Все сказане спочатку ми забули,
а далі не зрозуміли,
бо не пам’ятаємо початку».
Зрештою, після цієї фрази
Можна зробити й інакше.
Чи не так?