вірші

Ромашки

Не про ті, що зорали,
Бо мало, казали, землі.
Ті поорані луки
І досі, мов плями від згарищ.
А про ті, що десь, може,
Гойдаються ще на стеблі,
Якось дивно вцілілі
Серед руйнацій і марищ.
Бозна що тепер скніє
В колись надказкових місцях.
Ні полів, ані лук.
Лиш над чорним мудрішає вітер.
Наче в серце мені
Колись вбили поржавлений цвях
І ніхто мені крові
Від рани отої не витер...