вірші

Проводжаючи комету Хейла Боупа

... о цей величний сніп вогненних стріл
з пащі казкового змія
хвіст вогняний зміїний б’є мене по обличчю
з незбагненних висот Всесвіту
а я немов земна гуска тягну до нього шию та марно
в очі мої падають інші зорі а ця летить від мене
в намисті кораловім одягненим на крижану шию
рука мені тремтить від незбагненного бажання
дотягнутись і погладити цього змія якщо й не по голові
то хоч би кінчик хвоста пестливо накрутити на палець
цей змій бачив Землю ще за тисячоліття до нашої ери
а вже й нашої третє на порозі
...якою тоді була розгублена жінка
величчю Всесвіту придавлена
стояла звівши очі до темного неба
і думала про несправедливо малий шматок тисячоліття
відрізаний людині щоб жити
цей крихітний шматок пирога під назвою Життя
яким неможливо насититись
і думала про великий дарунок Випадковости
завдяки якому живе на Землі
і думала...