вірші

Повільно йшла в освітленій алеї,
Куди – не пам’ятаю. Пахнув сніг.
Колись так пахло від щоки твоєї.
Ти не читав про Доріана Грея,
Але, о сміх! –
Ти схожий був на нього в снах моїх.

В моїх очах, в моїх сумних словах
Сніги лежали тугою про осінь.
Напіврозкрита книга – білий дах.
Тролейбус заіскрив на проводах,
В провулок косий
Простуджено-старечо прогундосив...

Вже занесли в кав’ярню всі стільці.
Тераса вже підметена кахляна.
Сніжинка мерзне в мене на лиці
І спогад хризантеми вже відцвів
У порцеляні.
І змерзли ноги молодій ліані.

Я хочу вкрасти час. Я зупинитись хочу.
Моя відчуженість приносила біду.
Іду й дивлюся вслід деревам ночі,
Які стоять оголено урочі.
Вони в чаду!
Куди без тебе я тепер бреду?

Повільно йду в освітленій алеї.
Дерева змерзло сплять. І пахне сніг.
Я не зміню нічого. Я не фея.
Ми непомітно обросли іржею
Від голови до ніг.
Коли – не пам’ятаю. Пахне сніг...

Повільно йшла в освітленій алеї.
Куди – не пам’ятаю. Пахнув сніг.
Дивлюся вслід деревам ночі.
Тролейбус заіскрив на проводах.
І спогад хризантеми вже відцвів.
Дерева змерзло сплять. І пахне сніг.
Повільно йшла в освітленій алеї.