вірші

Паралелі

«Якби від того з’явилося більше ковбаси,
то усі заговорили б українською мовою» З телеекрану

Немов гусей, жену думки – гиля.
А слово надто вже недоскональне.
Мій ватман білоокий – ти і я –
Давай-но створим щось надгеніальне.
Чекаю на реакцію від слів.
Він затремтів від сміху і промовив:
– Хіба тобі за мевом прапорів
Під голосні литаври і промови
Було коли навчитися? – Він смів
Сказати ще про деяке уміння
Щось витворити з розчину й каміння
Та без натхнення кольорових снів.
Але я вперта. Я собі своя:
– Наплюй на план, на премії квартальні,
Давай з тобою разом – ти і я –
Сотворим щось хоч трохи небанальне.
А він тоді у відповідь мені
Про суть речей і про життя реальне:
Духовне швидко падає в ціні,
А душу тішить лиш матеріальне.
Прошелестів: ти більше не проси.
А поки чистий, то сказати мушу,
Що за шматок нікчемний ковбаси
Ви, люди, здатні продавати й душу.
Він був правий. Бо істина свята.
Я подивилась на папір благально.
Я перед ним і він мене спита,
Духовна я а чи матеріальна?
Минає ніч. Ескізи на столі
Самі за себе прагнуть говорити.
Чи щось вдалося, все-таки, мені
На білоокім ватмані створити.