вірші

Осика

Мов гурт дівчаток юних, світлоликих,
Горнулись деревця та до осики.
А на старій вербі гніздо лелече...
І хор жахливий жаб’ячий під вечір...

Нічого не змінилося, здасться,
А серце в грудях все частіше б’ється.
Не думалось, що через стільки років
Зворушить навіть простір цей широкий,

Де виросли ген-ген осиченята,
І – вкотре вже? – в гнізді лелеченята
Знаходяться, ростуть, летять у вирій...
А як жилось тобі, високій, білій?

Чи є до кого голову схилити?
З ким порадіти вранішній блакиті?
І вдячно лопотять мені на вітрі
Листочки білі за слова привітні...