вірші

«Мы любим плоть – и вкус ее, и цвет,
И душный, смертный плоти запах...
Виновны ль мы, коль хрустнет ваш скелет
В тяжелых, нежных наших лапах?» А.Блок, «Скифы»

Ох, Росіє, ніколи ні в чому не винна...
Не ведмідь, а ягнятко біленьке, смирненьке і все.
Хоч на світі минає марнотне усе й швидкоплинне,
А тебе все туди ж – до скелетів несе і несе.

Ти і справді велика. Та велич і цінність – то, люди.
Проклинаю твій поступ сьогодні й во віки віків.
Ти не можеш терпіть, як потроху спадає облуда
Із очей моїх бідних, стражденних, незлих земляків.

Все ти прагнеш війни, хоч поет твій питає у тиші,
Хочуть всі росіяни отої страшної війни?
Завойовнице дика, яку ж ти історію пишеш?
Завойовницький вітре, хоч раз не війною війни...

Ненаситна Росіє, дай Бог, тобі щастя і долі,
Дай багатства й добра, буйноквіту й гудіння джмелів.
І цвіти, й розкошуй, та Вкраїну лиши в супокої
З її небом блакитним і золотом стиглих полів.

«Россия – Сфинкс. Ликуя и скорбя,
И обливаясь черной кровью,
Она глядит, глядит, глядит в тебя,
И с ненавистью, и с любовью!..» А.Блок, «Скифы»

Не лий ні чорну, ні червону кров.
Скорби й молись, в скорботі не «ликуя».
Співай по-християнськи «алілуя» –
Те «слався!» сотні раз співай ізнов –
Скорботу ж справжню прояви хоч раз,
Але ні з ненавистю вже, ані з любов’ю,
Ти не дивися, не дивись на нас!