вірші

Обличчя Ваше світле, осяйне,
І дисонанс брудної акварелі
На тлі одичавілої стіни.
Щомить на неї мушу натикатись,
Бо погляд мій стікає, як вода
Втікає з переповненої чаші.
І через те затриматись не можу,
Ніяк не можу на обличчі Вашім.
Ця посмішка – погожий літній день,
Найкращий день в житті моєму зимнім.
Але вона, ця посмішка, окремо,
Від Вас окремо в просторі блукає.
Вона прекрасна, посмішка, та я...
Я Вас шукаю.
Мушу продиратись крізь товщу попелу.
Нащо Ви так палили
Безжально все, зустрінуте в дорозі?
І попіл не розвіяли по світу?
Чи Ви боялись зустрічного вітру,
Що міг би очі й Вам запорошити?
Та бог з ним, з попелом, коли ще, окрім нього,
Синців і вм’ятин лабіринти хитрі.
Ви натикались на каміння гостре
Та не спіткались так,
Як я спіткалась.
Чому ж мені тепер болять найбільше
Вже не свої, а Ваші болі давні?
Ніщо не може зникнути безслідно.
Ви є в цім світі.
І я Вас шукаю...