вірші

Ніби за обрій рано.
Щось не пускає ще
Стати вогнем, дощем,
Кров’ю землі – травою.
Звідки ж тоді в душі
Синій прозорий щем,
Ніби ось вже тепер
До сходу лягать головою?

Вийду в старенький сад,
Зріжу стебельця айстр,
Трохи води наллю
В глиняний давній глечик...
Поруч зі мною ніч,
Серпень і зорепад,
Наче іскристий сніг,
Ляже мені на плечі.

Наче за обрій рано.
Щось не пускає ще...
Може, загоїмо рану?
Може, ще зборемо лихо?
Буде мене оплакувать
Тільки моя печаль,
Та, що прозоро й тихо
Поруч зі мною диха.