вірші

Неначе пси, зализуємо рани.
Втекли від світу – жінка й чоловік.
Такий нестерпно рідний і коханий –
Чужий, чужий. Сьогодні і повік.

Це лиш сьогодні гірко нам і тяжко.
Ми лиш на мить із сонця і роси.
Прощай, надіє – невловима пташко,
Я вслід тобі не вмію голосить.

Пекельно-незагоєне... минеться,
Хоча недоля очі затуля.
Із вечора, із пам’яті, із серця
Піду назавжди. І лишусь твоя.