вірші

Нема нічого. Зріють голі стіни
Та в шибку стукає малесеньке пташа.
Лишилось те, що тільки й є нетлінним –
Одним-одна голісінька душа.

І ні до кого йти мені на прощу.
Єдине зореня горить вгорі.
А на майдану неозорій площі
Засвічені вальсують ліхтарі.

Кружлятиме душа одна, без плоті,
Колись впаде на темні спориші.
Невже урвалась на найвищій ноті
Та музика, що так лилась з душі?

Цей запах щастя мучитиме доти,
Аж поки я з-під попелу й трухи
Таки дістану всі, як є, чесноти
І виміняю в чорта за гріхи.

Оточать добрі й злі, й ніякі люди.
Якісь турботи візьмуть у полон.
А щастя що? Його уже не буде.
Не буде, бо воно уже було.