вірші

Напівжартівливий вірш на дорогу

Пишу перед прощанням ці рядки.
Хвилююсь, як ніколи звіку-зроду.
Немов струмок розбурханість ріки,
Лишаєш ти любов мою і вроду.

Клянуся, що навчусь варити борщ,
Не буду пересмажувать котлети.
О, Господи, нашли на землю дощ,
Чи ожеледь, чи повінь чи замети!

Звели, щоб не літали літаки,
Щоб поїздки по світу не ходили...
Та що ці заклинання, я ж таки
Сама тебе в дорогу спорядила.

Кажу одне, а дію навпаки.
Ще й ти смієшся, що отак справіку:
В путь відправляються чоловіки,
Дружині – виглядати чоловіка...