вірші

«Зеленая осеннесть глаз» Зинаида Гиппиус

Мої зелені очі – здавалось, вічна весна, –
Ніколи не приносили щастя,
І були далекі від весняних асоціацій.
Я відчувала холод
В період цвітіння білих акацій.
Хотіла тепла.
А не хотіти – краще.
Я не могла зрозуміти
Суті своєї долі.
Збиралася жити окремо від неї,
Сама по собі.
Бо неприємно, як плечі
Придавить тобі
Кимось щось зарані сплановане.
Кров мені часто стукала в голову
Мимо моєї волі,
А виявлялось – доля.
Знову і знову стояла
На протягах
І відчувала – душить
Запах приємний свіжого сіна.
Раптом подумалось –
Я ж осіння...
І через те був завжди проти мене
Колір зелений...