вірші

Мої творчі невдачі,
докалічені будівельниками,
стоятимуть довго.
Мені – докором. Пеклом.
Людям – холодом. Сірістю.
Мої творчі здобутки
сміються до людей,
до сусідніх дахів,
до засмічених засклених балконів,
але й до квітів, птахів, листя, сонця, дітей –
твоїми очима,
твоїми вустами.
Твоя посмішка здатна
творити диво.
Я так люблю тебе,
що кожну лінію на білому ватмані
проводжу з твоїм ім’ям,
а потім воно мерехтить
в оздобленні високих фасадів.
Я так люблю тебе,
що кожне дерево саджаю,
вимовляючи ім’я твоє.
Нехай шелестить дітлахам,
літаючи над цибатими лавочками
сонячних дворів казкового міста.
Я так люблю тебе,
що роблю добро,
вимовляючи твоє ім’я
і залишаючи кожного разу
частину себе
в невловимих контурах
непомітного добра.
І настане день, коли не матиму
чого лишати,
і тоді...
Але ти житимеш стільки,
скільки доброго зроблено мною.
І тому я прагну зробити його більше...