вірші

Моя самотність змінює мене,
Витравлюючи з мене все достойне,
І пригинаючи мене щомиті долу.
Себе в своїй самотности боюся,
Чекаючи чогось іще, боюся.
Втрачаю гідність я, коли надіюсь,
Що буде світло ще.
То де ви, люди?
Обличчя вже крізь посмішку палає.
То, мабуть, догорає моя маска,
Моя веселість награна, а я
Не продерусь до себе крізь самотність,
Що вишкірилась тигром – розлютилась,
Бо я ніяк не можу зрозуміти,
Що я й вона – навіки нерозлучні.
Нестерпна ноша то – моя самотність.
Навіщо я так глибоко у себе?
Ба, можна жити легше – я не вмію.
І через те ми посестри з тобою
Моя самотносте.