вірші

Коли на небо глянеш зазвичай –
О цій порі таке яскраве небо, –
Усе минуще – радість і печаль,
А вічне, що? Тоді заглянь у себе.

Єдиноправильна лиш відповідь господня.
Бо є орбіта – скажуть, де зійти.
Така чорнюща мерехтить безодня
Найпрадавнішими мільярдами світил.

Короткий вік у воскової свічки,
В твоєї в небі – ще коротший вік.
Все буде ще – ці зорі, плесо, річка...
Людина-мить... Так хто ж її прирік?!