вірші

Хитається світло від лампи,
Таке достеменне, як тепло,
Що обпікає пальці, щоки, губи...
А ти щось казати став би,
Коли три тижні невпинно мело
І всі почуття замело, мій любий?

Такий нечуваний досі мороз
Пролазить в шпаринку кожну,
Немов прирікає мене на згубу.
А теплої ковдри ворс
Пухнастий ніяк зігріти не може,
Бо я вже далеко від тебе, мій любий...

То ж краще мовчати тобі й мені.
Бо що тут можна сказати,
Коли тепло від лампи лиш гріє губи...
Але в мені любов, як життя в зерні,
Ще проросте і буду жати.
Але без тебе, без тебе, мій любий...