вірші

Істина

«І біси вірять і тремтять» Святе писання

Так де ж ті розкуті літа молоді,
Коли сподівався, що збудеться краще?
Апостол Петро пішов по воді,
Бо вірив. І йшов. А питається: нащо?
Пройшов. Ну то й що? Я вірю. Іду.
І часто проходжу якісь перепони.
Долаю невдачу. Долаю біду,
Але й по мені ще дзвонитимуть дзвони.
Які ми невільники зроду – ось так –
Однаково знаєш, що смерть – неминуча.
Настане твій час і на човен відтак
Старенька з косою квиток тобі вручить.
Без тебе між зуби затиснуть п’ятак,
Розплатишся ним з сивочолим Хароном.
Ні пекла, ні раю. Біліє п’ята
І кров вже ніколи не буде червона.
Це міра покари за радість буття.
Найвища, найтяжча. Єдине, в що віриш.
Природа обірве найкраще життя –
Засуджений кожен до вищої міри...