вірші

Гра в «ту пору»

Що ж, пограймось в «ту пору». І хтозна, що вийде у нас.
Адже нам вже потрібні і грим, і лаштунки, і маски.
Наша юність минула. Ми вміємо бачити наскрізь.
Але кличемо віру й надію на гру цю щораз.
Що ж, пограймось в «ту пору».
Покличемо віру й надію.
То нам тільки здасться, що в це можна гратися просто.
Я колись відчайдушно стрибала з перила мосту
Прямо в воду бурхливу. А зараз я так не зумію.
То пора була та, коли крадуть цілунки й троянди.
І з дерев прямо в пазуху струшують білий налив.
І стікають меди з юних вуст від цілунків і слив.
І джерельна вода не вистуджує серце – лиш гланди.
То була наймиліша, була найп’янкіша пора.
Все, що потім було – гра в «ту пору». Отак називається гра.