вірші

Гори оранжеві – коні казкові,
Що зупинились змінити підкови.
Небо то жовте, то лагідно-синє,
Білим гребінчиком котяться хвилі.

Жаль розлучатись – краса неповторна.
Море розлуку до ніг моїх горне,
Море мені заглядає в обличчя –
В світі нікого нема тепер ближче.

Скільки суєт неважливих в житті.
Тих, що далекі від справжнього горя.
Не розміняти б мету у путі –
Силі і слабості вчуся у моря.

Вміти прощатись давно уже мушу.
Чайки кружляють і рвуть мені душу.
Випав туман на оголені гори...
Що ж, до побачення, море...