вірші

Етюд, навіяний дощем

А дощ іде. Іде безперестанку –
Важкі краплини на обличчя ранку.
Вслухаюся у дощову морзянку.
І пензель змалював пейзаж такий:
У небі – маківки зірок червоні,
Від табуна летить по оболоні
Приручений гривастий білий коник
І випиває воду із руки.