вірші

Ескізи самотності

Цей біль із тих, які лікують болем.
Ще більшим болем, аніж є оцей.
Що заступив і стиснув видноколи
І роздавив мене, як те яйце.

І змусив мене литись з шкаралупи.
Хоч в цьому й є прихований резон –
Ніхто мене у себе не поцупить
І не розіб’є в миску на льєзон.

Хоч недруг поспішає порадіти,
Що лаюсь я тепер на видноті,
Що я не знаю, де себе подіти,
Аби зостатися на самоті.

Я недогарок свічки, що згоріла,
В суцільній темряві запалена колись.
По стінах чудернацькі тіні-крила
Мене у мріях підіймали ввись.

І недруг поспішає порадіти,
Що у підсвічнику і віск давно прочах.
Що я тепер не знаю, де подіти
Себе саму хоча б в своїх очах...