вірші

Доле, доле, навіщо ж так?
Таємницю відкривши сповіді,
Подала йому тихий знак –
Він прийшов. Він заявився в повені.

Підхопив мене і поніс
Вітром буйним заніс так високо...
Розметалися крила кіс –
Подих вітру і подих ризику.

І не сонце мені – сонця
Засліпили байдужі очі.
І не серце в мені – серця
Стугоніли про щось пророчо.

Доле, доле, злетіла я
Під рожеві дерева раю.
Де ж тут дерево пізнання?
Я давно вже його шукаю...