вірші

Дід

Коли мій дід покинув стремено
І в теплу землю висіяв зерно,
То всенький світ притих в чеканні свята.

Він поле те плекав, неначе долю.
А був увесь він повен добротою –
Теплом ні грудки в полі не минав.

Важкі щоденні ратая турботи.
Та дід як брався за яку роботу,
То сьомий піт на спині сіль лишав.

Мов пісня, жайвір, знай, в хліба пірнав.
Вродився хліб новий з того зерна.
На цілий світ, як сонце, засіяв.

І вся сім’я за стіл дубовий сіла.
І на рушник лягла хлібина з сіллю.
І знали ми, яка тому ціна...