вірші

Діалог про біле крило

– Він про Вас мені, мов про крила...
Які сняться... А я – дружина.
Цей класичний трикутник
Неважко було б розв’язать.
Але є і «але»...
І говорить про Вашого сина.
Що я в відповідь мала казать?
Подивилась на неї змарнілу, згорьовану:
– Не осуджуйте словом лихим.
Не вважайте, що я «причаровувала»,
А чи привід дала. Навпаки.
Дуже глибоко десь
У душі гамувала я пекло.
Не дала розгорітись,
У серці спалила дощенту.
Я любила, це так.
Та в болючій оцій круговерті
Я не тільки від нього – від себе втікала
Уперто.
Як діймає луги сонце спекою непримиримою,
У травини твердіє і листя,
Не тільки стебло.
Що ж стосується крил...
І бажання до теплого вирію...
То достатньо того, що у серці
Лопоче крило...