вірші

Чи на те я вродилась,
Аби лиш каратися вік?
За які злодіяння
Я проклята Господом Богом?
А інакше завіщо
Нещастям я втратила лік?
Чи мої почуття
Недостойні, малі і убогі?
Я іду навмання.
Я не знаю, де правда, де зло.
А, здавалося, знаю
І вже помилитись не можу.
Не проситиму долю,
Аби мені трішки везло.
Та хоча б за любов
Не карай, не карай мене, Боже...
Якщо навіть я зла,
Чи найгірша з найгірших людей –
Ти не вір, бо у кожному
Є щось достойне й хороше.
Розпізнай, зрозумій,
З ким я, хто я і де –
Та за те, що я є –
Не карай, не карай мене, Боже.