вірші

Чого лише не вигадає ніч
Під грамофон кімнатної троянди,
Коли вогнів погаснуть вже гірлянди,
І все скінчиться. Та не в тому річ...

Не маю змоги вимовить слова –
Почують вікна, місяць, зорі, стіни...
Дев’ятий вал, високий гребінь піни
Накочується й берег накрива.

Колюча ковдра, мов шорстка рука,
І темна тінь від Вашого обличчя.
Маленьке чаєня про щось кигиче,
Чи, може, інша знову Вас гука.

Вже пізня осінь. Висохла трава.
І холодно останнім чорнобривцям.
Любов – мій ангел із очима вбивці –
Не має права вилитись в слова.