вірші

Батько й мати в сльозах від радости,
Скрипка весільної грає.
Хоч на старости, вже на старости
Донечку в хаті мають

Б’є весілля у бубон стогоном,
Землю танцями обертає.
Защеміло знов серед гомону:
Ох, роки відлітають...

Забували все за роботою,
І не думали до пори,
Що й зістаряться за турботами,
А не зчулися і коли.

«Постаріли ми» – то зітхання.
Вже й свайби синам відбули.
Що ж, не перші ми, й не останні...
Головне, що чесно жили.

Ой ти, ружі квіт і тендітний мак –
І ми теж не гірше цвіли.
Може, й краще так? Може, й краще так.
Що не зчулися ми й коли...